Що тільки не передумала Зіна, коли її двадцятирічний син повідомив телефоном, що йому треба поговорити з нею про щось важливе
– Увечері зайде, сказав, що в нього до мене серйозна розмова! – поділилася жінка зі своєю подругою та колегою Катериною. – По телефону не став нічого пояснювати, а в мене тепер серце не на місці, весь день думатиму, що ж таке трапилося у Сергія.
Сергій, син Зіни, був студентом і жив окремо. Він винаймав квартиру разом зі своєю дівчиною Ларисою. Зіна спочатку була проти, не подобалися їй ці, так звані, цивільні шлюби.
– Навіщо вам жити разом? Зустрічайтесь собі на здоров’я, ніхто ж не забороняє! – Відмовляла жінка сина, коли він повідомив їй про своє рішення. – Інститут закінчіть, потім одружуйтеся, якщо не розстанетеся до цього часу. Тому що я не впевнена, що Лариса – твоя доля.
– Ну взагалі-то у нас із Ларисою все серйозно, мамо. І ми хочемо жити разом, тим більше що обидва заробляємо і можемо зняти квартиру.
Тут Зіні заперечити не було чого. Сергій зі школи захоплювався фотографією, а тепер непогано на цьому заробляв, знімаючи весілля та різноманітні заходи. Лариса теж підробляла. І Зіні довелося упокоритися з рішенням сина жити разом зі своєю дівчиною окремо від батьків.
– І про що він хоче поговорити? – продовжувала думати Зіна.
– Ну, ось прийде ввечері і розповість, чого ти така нетерпляча? – сказала Катерина.
– Переживаю, а раптом сталося щось. Сподіваюся, він не збирається покинути інститут.
– З чого йому інститут кидати?
– Та мало що. Він якось казав, що йому так подобається фотографувати, що хотів би цим і надалі займатися, і свою студію відкрити. Ось, може, й вирішив, що йому нема чого й надалі вивчати економіку, якщо не планує працювати за фахом.
– Сергій твій – розумний хлопець, – постаралася заспокоїти подругу Катерина. – Думаю, він розуміє, що освіту все одно треба здобути. Тим більше що навчається на бюджеті. Нерозумно кидати інститут.
– Ой, Катю, не знаю. Сподіваюся, що ти маєш рацію. Він просто якось заїкнувся про те, що даремно пішов на економічний… От і приходять мені такі думки в голову. Погано, що він окремо живе, рідко бачимося, раніше то я була в курсі всіх його справ. А тепер ось сиди тут і переживай в здогадах, що там у нього трапилося.
– А ти не переймайся. Працюй собі спокійно. Увечері поговорите, все й дізнаєшся.
– Легко сказати, не переймайся. Я місця собі не знаходжу. Може, він із Ларисою розлучився і хоче додому повернутись?
– Тоді він просто взяв би і повернувся, а він сказав тобі, що просто прийде поговорити.
– Ну так, ти маєш рацію. Слухай, а може, навпаки, він не розлучився з Ларисою, а одружитися з нею зібрався?
– Так начебто вони хотіли спочатку закінчити інститут, а потім уже розписатися. Ти ж сама казала.
– Так, так і було. А що, якщо… – раптовий здогад не дуже сподобався Зіні. – Лариса вагітна? Точно! Ось тому вони й вирішили побратися.
– Я б на твоєму місці дочекалася вечора, а не думала.
– Та я майже певна, що так і є! Минулої неділі Сергій з Ларисою до нас на вечерю приходили, і Лариса так мій салат з печінки нахвалювала, їла його та їла. Я тоді й значення цьому не надала, а зараз розумію, чого вона так цей салат тріскала. Там же солоні огірки! На солоне потягло, значить. Точно, дитину чекає… Це я, виходить, бабусею стану? У сорок років… Щось я не готова до такого повороту.
– Хіба це погано? – здивувалася Катерина. – Ось я чекаю – не дочекаюся, коли мої мене бабусею зроблять. Але син і не думає поки що одружуватися, хоча йому вже майже тридцять. Дочка вся у кар’єрі. Каже, що років через п’ять задумається про материнство… А я вже давно не проти поняньчитися з малюком.
– Та ні, онуки – це добре. Але мій Сергій сам ще хлопчик. І Лариса його… Я їх у ролі батьків поки що не уявляю. Та й потім у Лариси навчання. Академ доведеться брати чи няню шукати. Я з онуком не зможу сидіти, працюю. І мама Лариси також працює. Бабусю, правда, має. Сергій казав, що вона ще цілком бадьора. Можливо, вона з правнуком допоможе. Інститут дівчині треба закінчити.
– Придумаєте щось. Та й чого ти завчасно накручуєш себе? Може, і не вагітна Лариса. А взагалі, ти сама народила Сергія у двадцять років. І нічого, змогла й інститут закінчити, і дитину виростила.
– Ой, Катю, я інша була. Серйозна. А в Лариси вітер у голові, мені здається. Взагалі, не уявляю її у ролі матері.
– Головне, щоб вона себе у цій ролі уявляла. А ти просто не дуже задоволена вибором сина, ось і чіпляєшся до потенційної невістки.
– Ти маєш рацію, звичайно, я не в захваті від Лариси, але куди подітися, раз син її любить. Я ж не можу йти проти сина і не хочу з ним стосунки псувати. Лариса – непогана дівчина, але вона мені здається якоюсь несерйозною. Одягається дивно, волосся у якийсь незрозумілий колір пофарбувала.
– Молодь, що ти хочеш, має свої уявлення про красу.
-Так, дивні якісь уявлення. І ось це диво виношуватиме мого онука. Ну і ну…Цікаво, який термін у Лариси? Мабуть, зовсім маленький. Третій курс вона має встигнути закінчити. А там думатимемо, що робити.
– Дочекайся вечора, Зіно. Може син зовсім про інше хотів з тобою поговорити.
– Та про що ще таке важливе він може сказати? Ларису на солоне тягне, все сходиться. До літа стану бабусею
Ледве дочекавшись закінчення робочого дня, Зіна поспішила додому. Дорогою вона зайшла до магазину за продуктами. Вирішила до приходу сина приготувати його улюблену м’ясну запіканку. У магазині погляд жінки впав на полицю з різними соліннями, і вона взяла банку апетитних солоних огірків. Вирішила передати її із сином для Лариси.
– Мамо, привіт! Як смачно пахне! – сказав Сергій, коли Зіна відчинила йому двері.
– Проходь синку. Запіканка готова. Сподіваюся, ти голодний?
– Ні, мамо, повечеряв удома.
– І чим тебе Лариса нагодувала? – Ображено запитала мама. – Міг би і не вечеряти, раз до матері збирався зайти. Адже знаєш, що я завжди готую щось смачненьке до твого приходу.
– Не ображайся, мамо, Лариса сьогодні вперше вареника сама наліпила, з капустою та з картоплею. Не міг я її образити і відмовитися від вечері. Вареники, до речі, смачні вийшли.
Зіна посміхнулася сама собі, уявивши, як Лариса ліпить вареники. Чомусь їй це здалося чимось нереальним.
– Як Лариса почувається? – Запитала Зіна.
– Добре, – відповів син, трохи здивований таким питанням.
– На огляд ходила?
– Що? – не одразу зрозумів Сергій. – Який огляд? Для чого їй на огляд ходити?
– Вагітні повинні ходити на огляд, – пояснила Зіна.
– Мамо, а до чого тут Лариса? Вона ж не вагітна.
– Лариса не вагітна? – Здивувалася Зіна.
– Ні. У всякому разі, вона мені нічого не говорила. Та й ти ж знаєш, що ми хочемо спочатку закінчити інститут, потім весілля зробимо, і тоді тільки про дітей подумаємо. Молоді ми ще надто, щоб батьками ставати.
– А я думала, що ти вирішив мені повідомити про те, що одружишся, тому що Лариса чекає на дитину, – розгублено сказала Зіна. Вона навіть не зрозуміла в цей момент, які почуття зараз зазнала. Полегшення чи розчарування. За півдня вона вже звикла до думки, що стане бабусею.
– Ну ти даєш, мамо, – засміявся Сергій. – Надумала собі … Ми обов’язково подаруємо тобі онуків, але пізніше. Добре? А поговорити я з тобою хотів зовсім про інше. У тата ж ювілей за два місяці. Я тут придумав один сюрприз для нього і вирішив це обговорити, поки тато у відрядженні. Допомога твоя знадобиться.
– Ой, синку, а я ж і справді вже надумала всякого, – усміхнулася Зіна. – Вже представила, як з гулятиму в парку з внуками. Думала, як Ларисі допомогти, щоб їй академ не довелося брати.
– Так, мамо, багата у тебе фантазія! Може, тобі час романи почати писати?
– Може, й пора, – засміялася Зіна. – А що, я у шкільні роки найкраще в класі твору писала. Сергій, а може, все-таки повечеряєш? Я ж старалася. Для себе однієї не стала б з вечерею возитися. Твою улюблену запіканку приготувала, між іншим.
– Хочеш, щоб я поправився? Гаразд, від твоєї запіканки важко відмовитись.
Коли син зібрався йти, Зіна витягла з шафки банку огірків зі словами:
– Купила для Лариси, і хоч вона не вагітна, все одно візьми.
Сергій посміхнувся, беручи банку.
– Гаразд, фантазерка, передам їх нібито вагітній дружині, разом посміємося
А через два місяці на ювілеї чоловіка Зіни, коли майже всі гості розійшлися, і залишилися найближчі, Сергій і Лариса повідомили про те, що у них буде дитина.
– Вам, Зінаїдо Павлівно, треба бути обережнішими зі словами! – З посмішкою сказала Лариса майбутній свекрусі. – Ми з Сергійом так сміялися, коли він мені солоні огірки від вас приніс, а за три тижні я дізналася, що вагітна.
– Так, мамо, ти у нас не тільки фантазерка, а й ясновидець! – засміявся Сергій.
– Дорогі мої, я рада за вас, – Зіна обійняла сина та Ларису. Інші родичі теж поспішили привітати молоду пару
