Марія сиділа на своєму подвір’ї під яблунею. Як же гарно вона цього року зацвіла, майже, як тоді, 15 років назад, коли її Галина зібралася їхати до Італії.
Пустіть, каже, мамо, мене хоч на трохи, нехай я трохи зароблю, щоб дітям допомоготи (а їх у неї аж троє). Їдь, дочко, – тоді ще дужа 65-річна Марія не перечила, та й думала, що то всього на кілька років.
А пройшло вже 15. Зараз 80-річній жінці дуже важко справлятися навіть з найнеобхіднішим. Внуки правда приходять, їжу приносять, прибирають. Але туга на серці Марії з кожним днем ставала все більшою.
Дочку Галину вона народила вже в пізньому віці, коли сталося страшне з її синочком, не стало 10-річного Ігорчика. Тоді вони з Степаном вирішили, що треба їм дитину, щоб на старість було біля кого голову прихилити.
Так і народилася Галинка, радість і надія для Марії і Степана. Рано заміж вийшла за місцевого хлопця Богдана. Не хотіла Марія такого зятя, відчувала, що життя з ним не буде.
Так і сталося, Богдан був не найкращим чоловіком, хоч і народилося троє дітей, та допомоги від нього не було. От і поїхала Галина в Італію «дітей піднімати». Думала, що на кілька років, а то вже 15, і кінця краю не видно. Все треба і треба, то дочці на весілля, то сину на навчання, то іншій дочці на квартиру, то мамі допомогти з облаштуванням хати і подвір’я. Кінця і краю нема тим «треба».
Сидить Марія на гарному подвір’ї, хрущі гудуть, весняне сонечко гріє її немолоді руки. От в сусідньому городі стара Варвара з дочкою Іриною порається в грядках. Часто xворіє, дочка не відходить від неї.
А Марія зловила себе на думці, що вона не має права навіть серйозно захворіти, бо хто буде доглядати за нею.
Поки її Галина в Італії обходить 90-річну Регіну, доглядає, миє, годує, вона, Марія, тримається з усіх сил.
Не про таку старість Марія мріяла. Кілька хвилин по вайберу на свята бачить вона свою Галину, хвилюється за її здоров’я, як вона змарніла.
Донечко моя, нехай Господь береже тебе на чужині. Серце Марії розривалося, бо не знає, скільки їй ще Бог відміряв на цьому світі.
