В часи молодості моїх батьків було модно мати дачу. Мої батьки теж взяли собі ділянку. Звичайно, роботи на ній завжди було багато. Мама більше поралася на грядках, а батько приділяв увагу будиночку. На дачу в сезон вони їздили щодня, адже у них була машина. Батьки відпрацюють зміну і потім відразу на свою улюблену дачу.
І я теж привчився до сільгоспробіт: допомагав батькові перекопував грядки, полов, обрізав малину, поливав зі шланга, відкривав і закривав теплицю і парники. Батько сам з підручних матеріалів зробив теплицю, в якій вирощували помідори. Було багато полуниці, ягід смородини, агрусу, малини, полуниці. Огірків та помідорів теж завжди було багато.
Працювали багато. Бувало, попрацюєш, а потім сядеш, вип’єш чаю в будиночку. Хліб тоді здавався смачнішим на свіжому повітрі. У будиночку була газова плитка з маленькими балонами, було і світло. В одній кімнаті був навіть диван. Тоді були молодими і здоровими батьки. Дитинство було у мене щасливе. Всього вистачало. Батько працював водієм на вантажівці і мав можливість привезти будматеріали, гній, дошки, і все інше, що треба.
Я був маленьким і погано пам’ятаю, як він будував дачу, але пригадую моменти повернення додому на велосипедах, як їздили з ним в ліс за грибами.
Все йшло добре до пори до часу, а потім батько занедужав. Їздити на жигулях він уже не міг, майже не виходив з дому. Мама постійно була біля нього і про дачу вже не могло бути й мови. На дачу добиратися треба було 3 км. Тоді батьки вирішили продати дачу. Пропонували мені взяти, але я відмовився.
Тоді була осінь. Я нещодавно одружився. Дружина була проти, так як була далека від сільського господарства, хоча зараз у неї це непогано виходить. Просто вона не любить, коли дають поради, контролюють. Якщо дача не її, то вона не відчуває себе там господинею. Вважала, що не впорається з чотирма ма сотками. Гірко згадувати свою помилку. Продали швидко. Не думав, що продадуть її в лічені дні. Начебто і вважається, що жінок треба слухати, але робити по своєму, але не посмів
Як-не-як без жіночих рук на дачі не впоратися. Треба садити, полоти, поливати, збирати урожай, десь його зберігати. Рослини вимагають уваги, догляду. Вже коли пливемо в одному човні подружнього життя, то діяти треба спільно і злагоджено. Ми тоді тільки одружилися і не встигли притертися характерами. Якось все швидко вийшло.
Відтоді батько на мене образився. В 81 його не стало, але він так мене і не пробачив. Якби батьки почекали до весни, то я, можливо, одумався і взяв би дачу собі. Досі шкодую і картаю себе за це. Зрадив свої інтереси і надії батька. Пішов проти волі батька. Це в якійсь мірі мій гріх.
Довго ця дача мені снилася, не відпускала уві сні. І зараз, буває, я думаю про неї. Великий гріх я взяв на себе. Не потрібно зраджувати себе і близьких, ображати їх. Вони вірили мені, що я продовжу їх справу. Батько для мене старався. Весь час, напевно, про це думав, по-своєму переживав.
Я вже навіть думав назад викупити цей будиночок, щоб трохи заспокоїти совість, але власники його поки не продають. Він в дуже занехаяному стані, його треба повністю перебудовувати. А як як згадаю, який він мав вигляд, коли власниками були мої батьки – душа болить. Вони в дачу вкладали всю душу, це, практично, був їхній другий дім.
Можна купити інший, кращий, з водопроводом, електрикою, опаленням в будинку. Я вже теж не молодий, справа йде до пенсії. Важко буде воду тягати зі ставка. Буду ходити повз «рідну» дачу і згадувати минулі дні. В принципі, там не жити. Взимку холодно, звичайно. Зате влітку благодать: цибуля, огірки, помідори, ягоди під рукою – все своє, свіже.
От тепер я думаю, як ось так трапляється, що людина приймає неправильні рішення? Я впевнений, що якби не дружина, я б точно її тоді взяв, адже я звик до сільськогосподарських робіт. В принципі, жінка повинна йти за чоловіком, а не навпаки. Ось така у мене історія, яка з кожним роком все більше не дає мені спокою.
Завжди треба якось знаходити спільну мову з дружиною, щоб не було непорозумінь. Але потрібно і розуміти почуття наших батьків, прислухатися до їхнього життєвого досвіду. Батьки ніколи поганого не порадять.
Не зраджуйте своїх близьких, ніколи. Треба жити так, щоб совість була чиста, по правді. Молитвами гріх не замолити. Жити з тягарем в душі дуже важко. Тепер я знаю, що перш, ніж приймати важливі рішення, потрібно добре подумати. А ще – бережіть своїх батьків, бо вони не вічні.
