Постійні зауваження дітям: “Не кричи, не шуми, не йди сюди, цього не роби”, — батьки всіляко намагаються навчити своїх чад, не робити помилок і навчитися виживати у такому непростому світі. Але якщо дитина нічого не запам’ятає зі свого дитинства, а лиш всі оці суворі зауваження, — що тоді робити?
Тутка поділиться зворушливою історією “Крапля борщу”, яка відкриє очі на геть інший бік дитинства.
Розповідь “Крапля борщу”
Колись за обідом крапля борщу впала на мою сніжно-білу футболку. “Ну як так” — лиш подумалося, та я одразу ж собі пробачила цей прогріх — собі все треба пробачати
Коли наступного разу за обідом маленький Максим заляпав чисту сорочечку борщем, з мене на автоматі вилетіло зауваження: “Їж уважніше!” Я так хотіла бути досконалою
І постановила собі: впродовж дня робитиму собі такі самі заучені зауваження, які роблю своєму синові
Вранці зайшла на кухню — погляд ковзнув по немитій чашці, залишеній в раковині.
– Що, невже звечора було важко помити? — сказав голос у вусі. — Вчися бути дисциплінованою.
Взуваюся у справах.
– Скористайся ложечкою, не загинай задню частину взуття. Де ложечка для взуття? Не знаєш? А що ти знаєш? Ну то пальцем собі допомагай. Тому в тебе і манікюру немає!
Десь настрій вивітрювався: ці коментарі — ще ті демотиватори.
Простую вулицею: краса, сонечко, пташки. Копнула ногою камінець:
– Ну так, продовжуй. Взуття потім не докупишся.
Готую вдома обід, відкрила дверцята шафки над головою, а зачинити забула. З усього розмаху вдарилася чолом об них.
В очах зірочки заблискотіли — боляче так! Голос воскрес:
– А я казала, я тобі казала — зачиняй дверцята. Якщо дурна голова — то хай і болить.
Сіла я і засумувала:
– Пані, чого розсілися? Немає вдома роботи
І так гірко стало, до сліз. Неможливо жити під наглядом такого ката. А якщо він — твоя рідна мама?
Від цього дня ми з сином копаємо ногами і камінці, і льодинки. Я обіймаю його, коли йому сумно. Обійми кращі за будь-які слова.
Викоріньте з себе постійного і злісного коментатора. Любіть своїх дітей та приймайте їх такими, якими вони є: з плямами на сорочках, розбитими колінами, понищеним від ігор взуттям. Нехай своє дитинство вони запам’ятають із люблячою мамою.
