21 Липня, 2024
Онучка, 5 рочкiв, вранці запитує: “- Бабусь, а чому нам з вiйни не дзвонить тато Андpій? Дiдусь дзвонить і Макcим, а він ні? Він на мене обpазився? А мoже на маму?” Пояснюю, як вмію

Онучка, 5 рочкiв, вранці запитує: “- Бабусь, а чому нам з вiйни не дзвонить тато Андpій? Дiдусь дзвонить і Макcим, а він ні? Він на мене обpазився? А мoже на маму?” Пояснюю, як вмію

Подаємо мовою оригіналу:

Дара Корній

Онучка Дзвінка, 5 рочків, вранці запитує:

– Бабусь, а чому нам з війни не дзвонить тато Андрій? Дідусь дзвонить і Максим, а він ні? Він на мене образився? А може на маму?

Пояснюю, як вмію.

Чи маєте рецепт, як пояснити п’ятирічці про те, що той, хто тобі рідний, зник безвісті? Трохи більше місяця як. Це я риторично запитую. Бо щоб не сказала, все не те

А далі я думаю про Київ і про 8 липня. Про маленьких і дорослих пацієнтів та лікарів з лікарні Охматдит, про родини і майбутнє, якого вже не буде.

Зруйновані лікарні, багатоповерхівки, поламані, знищені долі людей. У мами, 78 років, здають нерви, коли вона слухає новини. Я ледве її заспокоюю.

Розпач заважає дихати. Писати також.

Колись мій дідусь Петро Корній казав: “Ми – трава. Трава проростає крізь асфальт й росте там, де ніщо не росте. Просто знай це”

Не розуміючи, що ми трава. Яка проросте на руїнах, а потім на тих руїнах все відбудує. Тому що ми не вони. Світ також про це не знає. Світу так спокійніше. Світ боїться.

Бо за законами логіки, їхньої логіки, ми мали б давно програти, або здатися.

А на світлині Дзвінка і літо, і багато сонця.

А ще трава. Так, трава. Багато трави.

Тримаймося. Свій до свого!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *