16 Липня, 2024
“Чого розсілися, пані? Не маєте роботи в хаті”. Щира розповідь про те, як ми виглядаємо в очах своїх дітей

“Чого розсілися, пані? Не маєте роботи в хаті”. Щира розповідь про те, як ми виглядаємо в очах своїх дітей

Постійні зауваження дітям: “Не кричи, не шуми, не йди сюди, цього не роби”, — батьки всіляко намагаються навчити своїх чад, не робити помилок і навчитися виживати у такому непростому світі. Але якщо дитина нічого не запам’ятає зі свого дитинства, а лиш всі оці суворі зауваження, — що тоді робити?

Тутка поділиться зворушливою історією “Крапля борщу”, яка відкриє очі на геть інший бік дитинства.

Розповідь “Крапля борщу”

Колись за обідом крапля борщу впала на мою сніжно-білу футболку. “Ну як так” — лиш подумалося, та я одразу ж собі пробачила цей прогріх — собі все треба пробачати

Коли наступного разу за обідом маленький Максим заляпав чисту сорочечку борщем, з мене на автоматі вилетіло зауваження: “Їж уважніше!” Я так хотіла бути досконалою

І постановила собі: впродовж дня робитиму собі такі самі заучені зауваження, які роблю своєму синові

Вранці зайшла на кухню — погляд ковзнув по немитій чашці, залишеній в раковині.

– Що, невже звечора було важко помити? — сказав голос у вусі. — Вчися бути дисциплінованою.

Взуваюся у справах.

– Скористайся ложечкою, не загинай задню частину взуття. Де ложечка для взуття? Не знаєш? А що ти знаєш? Ну то пальцем собі допомагай. Тому в тебе і манікюру немає!

Десь настрій вивітрювався: ці коментарі — ще ті демотиватори.

Простую вулицею: краса, сонечко, пташки. Копнула ногою камінець:

– Ну так, продовжуй. Взуття потім не докупишся.

Готую вдома обід, відкрила дверцята шафки над головою, а зачинити забула. З усього розмаху вдарилася чолом об них.

В очах зірочки заблискотіли — боляче так! Голос воскрес:

– А я казала, я тобі казала — зачиняй дверцята. Якщо дурна голова — то хай і болить.

Сіла я і засумувала:

– Пані, чого розсілися? Немає вдома роботи

І так гірко стало, до сліз. Неможливо жити під наглядом такого ката. А якщо він — твоя рідна мама?

Від цього дня ми з сином копаємо ногами і камінці, і льодинки. Я обіймаю його, коли йому сумно. Обійми кращі за будь-які слова.

Викоріньте з себе постійного і злісного коментатора. Любіть своїх дітей та приймайте їх такими, якими вони є: з плямами на сорочках, розбитими колінами, понищеним від ігор взуттям. Нехай своє дитинство вони запам’ятають із люблячою мамою.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *